Хорхе Анхель Ліврага

Фрагмент із книги “Елементали-духи природи”

Гном — виводять із гр. ge-nomos, що означає «той, що живе в землі». Розмаїття цих елементалів, як і духів інших стихій, надзвичайне: від крихітних карликів, що зустрічаються у фольклорі всіх народів, до справжніх монстрів (у тому розумінні, в якому це слово вживається в латинській мові, тобто як щось дивовижне, відмінне від нормального). Для останніх підземний світ є настільки ж природним середовищем, як для нас повітря, а рухатися супроти непорушної скелі — все одно, що для нас рухатися супроти поривів вітру. Вони перебувають у постійному русі, то зменшуючись, то збільшуючись, і здатні досягати розмірів найбільших із відомих нам ссавців. Карлики ж мають людську подобу і заввишки не більше двох долонь.

Про цих маленьких і простодушних духів Природи — то добрих, то жорстоких, мов діти, — людям відомо більше, ніж про інших. Вони не мають етичних принципів, тому їх не випадає називати ані хорошими, ані лихими.

Пустотливі вдачею гноми полюбляють підсміюватися з тих незграб, які їх шукають, але вірою й правдою служать справжнім магам. Цікаво, що в переказах немає жодних згадок про жіночі особини гномів, що відповідає і моїм власним спостереженням. Виглядають вони істотами зрілого віку, хоча у них немає віку в нашому розумінні, адже живуть вони століттями і не проходять, як ми, через дитинство, зрілість і старість. З лиця вони завше однакові, мають пропорційну статуру та завелику голову, як це буває і в карликів-людей.

Вони завжди зодягнені; зазвичай носять простий селянський костюм, але взоруються на панівну моду тієї доби, в яку народились, і носять свій одяг віками, аж до скону. Вбрання не виглядає ані виношеним, ані новим, а радше прим’ятим і вицвілим, благеньким, але таким, що зносу йому нема.

Навіть при значній матеріалізації, що відбувається лише за певних умов і тільки у відлюдних місцях, гноми не видають ніяких звуків і не чують їх.

Вони уникають осоння, їм більше до вподоби світло Місяця, маленьких світильників і світлячків.

Спокійні на вдачу, вони воліють проводити довший час зачаївшись.

У дитячих казках вони зростом з людський кулак, не вищі за великий палець. Дорослим дуже непросто їх побачити, хоча самі гноми, як видається, так не вважають. Тому в присутності дорослих або неподалік від них ці істоти обирають собі різні сховки, темні кутки або, використовуючи свою здатність проникати крізь матерію, ховаються у замкнених шухлядах. Вони полюбляють товариство дітей, невидимкою підказують їм місця для іграшок, навчають співати й водити танок, гратись у хованки. Пустуючи, вони наводять на дорослих ману, ховаючи від них якісь дрібнички: олівець, ручку, окуляри, голку, ключі. Потім, «знявши чари» і начебто піднявши запону, що приховувала предмет, вони тішаться з того, як люди віднаходять загублені речі, іноді у зовсім несподіваному місці. Отож, як видається, вони здатні переміщувати предмети. Такі пустощі викликають у людей збентеженість, тривожність і певний дискомфорт, тому іноді вони самі несвідомо перекладають деінде шукану річ.

За часів існування братств майстрів і ремісничих цехів, коли праця ще не була механізованою і люди вкладали в неї, як і годиться справжнім майстрам, всю душу, крихітні гноми були їхніми побратимами по цеху і невидимими помічниками. У виняткових випадках деяким окультистам вдавалося за допомогою магії залучати до праці цілу армаду гномів, хоча б частково зматеріалізованих. Але «примусову» працю гноми не люблять, вони вважають за краще проявляти хоча б трохи ініціативи, щоб робота була схожа на гру або розвагу.

Замовляйте книгу "Елементали - духи природи", щоб дізнайтися більше.